Цифрові платформи в ЄС: Пояснення правового статусу Airbnb

Класифікація цифрових платформ стала наріжним каменем правового регулювання у двадцятих роках, особливо в секторах, де традиційні регуляторні рамки перетинаються з технологічними інноваціями. Одне з найбільш дискусійних питань полягає в тому, чи слід розглядати такі платформи, як Airbnb, лише як "послуги інформаційного суспільства" відповідно до Директиви 2015/1535, чи вони повинні підпадати під дію національних нормативних актів, що регулюють сферу нерухомості та готельних послуг, так би мовити, вони є постачальниками кінцевих послуг. Ця відмінність впливає на зобов'язання, які накладаються на такі платформи, і на те, якою мірою національні органи влади можуть регулювати їхню діяльність.

Нормативна база ЄС

Директива 2015/1535 визначає "послугу інформаційного суспільства" як таку, що є:

1. Передбачена винагорода,
2. На відстані,
3. За допомогою електронних засобів,
4. За індивідуальним запитом отримувача.

Як правило, держави-члени ЄС не можуть накладати довільні обмеження на такі послуги, в тому числі вимагати попереднього дозволу або ліцензування провайдерів, за винятком виняткових випадків за спеціальною процедурою, яка передбачає повідомлення Європейської Комісії.

І навпаки, послуги, які не підпадають під цю класифікацію, такі як оренда нерухомості або готельні послуги, можуть регулюватися національним законодавством, включаючи ліцензування, оподаткування та дотримання місцевих законів, що регулюють використання майна. Ці вимоги відрізняються в різних країнах ЄС.

Справа Airbnb: правова експертиза (C-390/18)

У грудні 2019 року Суд Європейського Союзу (СЄС) розглянув це питання у справі Airbnb Ireland UC проти AHTOP (Справа C-390/18). Справа виникла за позовом французької туристичної асоціації AHTOP, яка стверджувала, що на Airbnb має поширюватися національне законодавство, що застосовується до агентів з нерухомості.

СЄС виніс рішення на користь Airbnb, дійшовши висновку, що його основною послугою є надання "послуг інформаційного суспільства", а не послуг у сфері нерухомості. Суд дійшов такого висновку на основі кількох ключових факторів:

1. Airbnb виступає посередником між господарями та гостями через цифрову платформу.
2. Він не встановлює ціни на оренду і не визначає конкретні умови договорів оренди. Він не бере участі у формуванні кінцевого продукту. 
3. Він не володіє і не управляє об'єктами нерухомості, переліченими на його платформі.
4. Вона не надає безпосередньо послуги гостинності, такі як прибирання, обслуговування або прийом.
5. Він не вимагає від приймаючої сторони отримання спеціального дозволу або кваліфікації, окрім дотримання місцевих законів.

Виходячи з цих факторів, Суд постановив, що основною послугою Airbnb є посередництво, яке відрізняється від фактичного надання житла в оренду і має бути класифіковане як послуга інформаційного суспільства. Як наслідок, Airbnb користується захистом, передбаченим Директивою 2000/31 (Директива про електронну комерцію), яка обмежує можливості держав-членів ЄС запроваджувати обмежувальні норми без дотримання процедур нотифікації ЄС.

Наслідки для цифрових платформ

Рішення Суду ЄС має значні наслідки для цифрових платформ, що працюють у секторах житла та послуг. На відміну від Uber, який був класифікований як транспортна послуга, але не визнаний МІУ через його участь у формуванні ціни та продукту, а також контроль над водіями та тарифами, Airbnb не здійснює подібного контролю над власниками нерухомості та умовами оренди, а також не контролює ціни. Тому його було визнано посередником, а не постачальником послуг у сфері нерухомості.

Однак це рішення не застосовується універсально до всіх платформ. Класифікація залежить, зокрема, від конкретних критеріїв:

1. Чи здійснює платформа контроль над постачальниками послуг (наприклад, встановлює ціни, диктує умови або керує операціями).
2. Чи надає платформа безпосередньо основні послуги, що виходять за рамки пошуку партнерів (наприклад, володіння активами, надання транспортних послуг або утримання об'єктів оренди).
3. Чи можуть постачальники послуг (наприклад, хости або водії) працювати незалежно за межами платформи.
4. Чи намагається постачальник послуг обійти чинне законодавство (про ліцензування, реєстрацію тощо).

В інших справах, таких як справа Uber, де було визнано, що компанія відіграє важливу роль в організації та наданні транспортних послуг, Суд прийняв інше рішення. Аналогічно, у справі Додаток Star Taxi СЄС дослідив роль додатку для замовлення поїздок і визначив, що він є інформаційною послугою або постачальником транспортних послуг.

Таким чином, правова класифікація цифрових платформ значною мірою залежить від їхньої операційної моделі та рівня контролю над постачальниками послуг. Справа Airbnb демонструє, що платформи, які функціонують переважно як посередники, не встановлюючи ціни та не диктуючи ключові умови надання послуг, можуть кваліфікуватися як послуги інформаційного суспільства відповідно до законодавства ЄС. Однак платформи, які здійснюють значний контроль над наданням послуг, такі як Uber, можуть бути класифіковані як постачальники послуг, що підлягають суворішому національному регулюванню.