Uber і право ЄС: Інформаційний сервіс чи транспортний провайдер?

У мінливому ландшафті цифрових платформ постало ключове питання: Чи слід класифікувати такі сервіси, як Uber, лише як "послуги інформаційного суспільства" відповідно до Директиви 2015/1535, чи вони є транспортними послугами, що підлягають більш суворому регулюванню? Це розмежування має значні наслідки для того, як такі платформи працюють в Європейському Союзі.

Директива 2015/1535 визначає "послугу інформаційного суспільства" як таку, що є:

1. Передбачена винагорода,
2. На відстані,
3.  За допомогою електронних засобів,
4. За індивідуальним запитом отримувача.

Як правило, державам-членам ЄС заборонено накладати обмеження на ці послуги, наприклад, вимагати попереднього дозволу або ліцензування, за винятком виняткових обставин, що відповідають певній процедурі, яка включає повідомлення Європейської Комісії.

З іншого боку, транспортні послуги не підпадають під дію цих директив і регулюються спеціальними нормативними актами. Постачальники таких послуг можуть бути зобов'язані отримати ліцензії, попередні дозволи, а водії можуть потребувати спеціальних дозволів. Крім того, до послуг таксі можуть висуватися такі вимоги, як візуальна ідентифікація, фіксовані ціни, таксометри та обов'язкові договірні зобов'язання. Ці правила визначаються національним законодавством, оскільки єдиного законодавства ЄС, що регулює пасажирські перевезення, не існує.

Поява цифрових платформ на кшталт Uber, які дозволяють миттєво бронювати пасажирський транспорт, призвела до правових дебатів щодо їхньої класифікації. Чи є вони лише посередниками, які надають інформаційні послуги, чи повноцінними постачальниками транспортних послуг? Це розмежування має вирішальне значення, оскільки в останньому випадку на них поширюватиметься всеохоплююче регулювання транспортних перевезень, що позбавляє їх можливості захищатися як постачальників виключно інформаційних послуг.

Справа Uber: Юридична експертиза

In December 2017, the Court of Justice of the European Union (CJEU) addressed this issue in the case of *Asociación Profesional Elite Taxi v. Uber Systems Spain SL* (Case C-434/15). The case centered on whether Uber’s service, which connects non-professional drivers using their own vehicles with passengers via a smartphone application, should be classified as an information society service or a transportation service.

Суд ЄС дійшов висновку, що послуга Uber є чимось більшим, ніж просте посередництво. Суд зазначив, що Uber:

1.  Додаток для смартфонів, незамінний як для водіїв, так і для пасажирів,
2. Здійснює вирішальний вплив на умови, за яких водії надають свої послуги,
3. Визначає максимальну вартість проїзду,
4. Здійснює контроль за якістю транспортних засобів, водіями та їхньою поведінкою,

Виходячи з цих факторів, Суд визначив, що посередницька послуга Uber є невід'ємною частиною загальної послуги, основним, первинним компонентом якої є транспортна послуга. Отже, Uber кваліфікується не як послуга інформаційного суспільства, а як послуга у сфері транспорту. Ця класифікація підпорядковує Uber національному законодавству, що регулює транспортні послуги, включаючи потенційні вимоги щодо отримання дозволів та ліцензування.

Однак важливо не узагальнювати це рішення на всі цифрові платформи. Класифікація платформи залежить від конкретних критеріїв. В інших справах СЄС ухвалював інші рішення, наприклад, у справах AirBnB та Star Taxi, де платформи були визнані посередниками, а не постачальниками послуг. 

The CJEU has found that platforms that do not exercise control over pricing, driver behavior, and service conditions—such as AirBnB, which merely facilitates short-term rentals without dictating the terms—can qualify as information society services. Similarly, in the Star Taxi case, the court recognized the service as an intermediary because it did not impose operational conditions on drivers.

Наслідки для цифрових платформ

Рішення Суду ЄС має значні наслідки для цифрових платформ, що працюють у транспортному секторі. Платформи, які, як Uber, здійснюють значний контроль над транспортними послугами, можуть бути класифіковані як постачальники транспортних послуг, а не просто посередники. Ця класифікація підпорядковує їх відповідному національному регулюванню, яке може відрізнятися в різних країнах-членах ЄС. Однак, як показують приклади AirBnB і Star Taxi, платформи, які лише полегшують зв'язок між постачальниками послуг і клієнтами, не контролюючи саму послугу, все одно можуть бути класифіковані як посередники відповідно до законодавства ЄС.

Отже, правова класифікація цифрових платформ у транспортному секторі залежить від ступеня контролю, який вони здійснюють над послугами. Платформи, які відіграють невід'ємну роль в організації та управлінні транспортними послугами, швидше за все, будуть класифіковані як постачальники транспортних послуг, і на них поширюватиметься відповідне національне законодавство. Такий правовий ландшафт вимагає від цифрових платформ ретельного аналізу, щоб забезпечити дотримання чинного законодавства.